«Був собі колись дерев’яний цурпалок. То було не якесь там диво дивне, а звичайнісіньке собі поліно…» – Так починається казка Карло Коллоді «Пригоди Піноккіо».

З Запорізьким театром танцю відбувалося щось подібне. На своїх початках, це був напівпрофесійний танцювальний колектив, задача якого обмежувалася участю у міських і державних святах.  Як і  Піноккіо, Запорізький театр танцю  з часом набував ознак людяності. В репертуарі  почали з’являтися балетні постановки, і розпочиналася ця  історія перетворення саме з казок-балетів. Тому театр акуратно та педантично підходить до вибору дитячого репертуару. І не дивно, що «Буратіно»  займає тут особливе місто.

Вже з самого початку вистави на глядача очікує приємний сюрприз – через глядацьку залу біжить, стрибає, перекидається через глядача анімаційна ростова лялька – поліно, а його намагається наздогнати тесляр – Карло (Альберт Діеп). Цей епізод проходить під веселий заразливий сміх дітлахів і дорослих. Куди стрімголов поспішає це поліно, а воно поспішає на веселий італійський карнавал. Карнавал у самому розпалі  і  коломбіни (кордебалет) виконують тарантелу. Раптом  веселий танець переривається урочистими звуками літаврів. На сцену виїжджає ляльковий театр Карабаса Барабаса, попереду якого іде сам господар (Даніїл Коробочка). Важкими кроками він міряє карнавальну площу  і оголошує про початок його власного шоу. Але перед ляльковою виставою глядачам пропонується інтермедія з солістами театру Карабаса Барабаса – Лісою (Іра Семенюк) та Котом (Сергій Чмихало).   Яскраві костюми та  декоративні анімаційні прийоми  (художник вистави Наталя Петен-Ступакова), чарівна музика Карена Хачатуряна та Юрія Шевченка (музичний керівник, заслужений діяч мистецтв  України Дмитро Савенко) гармонійно доповнюють  хореографію постановниці  –  Дар’ї  Жужури.  Концепція балету вирішена саме через головних героїв – Буратіно і ляльок «театру Карабаса»: Мальвіну, Арлекіна, П’єро  (Деніс Коцюбинський, Наіля Галеєва, Антон Сафронов, Микита Коваль). Під час дійства їхня «шарнірна» пластика   повільно змінюється на природну і в фіналі балету перед глядачами стоять вже не ляльки, а справжні люди – актори. Актори  власного, чарівного і доброго театру, про який вони так довго мріяли.

В  дитячих постановках Запорізького театру танцю є хороша традиція: давати можливість студійцям театру вийти разом з артистами балету на одну сцену. В цій постановці театр зберігає цей прийом  і в сцені «На болоті», разом з Тартилою (Віра Д’яченко), з’являються маленькі жабенята (студійці театру під керівництвом Світлани Захарової), з яскравим пластичним номером. До речі сама Тартила вирішується постановницею не звичною для нас бабусею, а вишуканою панною.

Необхідно акцентувати на звичний, але неймовірно влучний прийом, який використовує художник – це анімаційні світлові елементи у вигляді місяця, зірок, хмарки і сонця. Саме за допомогою цих елементів і  кордебалету (коломбіни), режисеру (Андрій Романов)  вдається акцентовано подати основну  ідею вистави – «Наш світ фантастично-казковий і дерев’яна лялька зможе перетворитися на людину». На фоні темно-синього заливного світла, цей допоміжний засіб виглядає дуже ефектно і містично.

Казка-балет «Буратіно» став лідером прокатних вистав Запорізького муніципального театру танцю в сезоні 2019-2020. Тому при виборі вистави на конкурс-фестиваль «Січеславна – 2020» керівництво театру одноголосно віддало свої уподобання саме «Буратіно». «І хоча пандемія загнала нас на вимушений карантин,- наголошує директор-художній керівник театру, заслужений працівник культури України, Лариса Неверова, – театр продовжує репетирувати і навіть давати прем’єри. У вересні  2020 року відбулася прем’єра  «Володимир Висоцький. Перерваний політ» (балетмейстер-постановник – Юрій Харченко), а у 2021 році готуються ще дві – «Попелюшка» (муз. Сергія Прокоф’єва) та балет «Коко Шанель”. Тож запрошуємо всіх! І вдячні журі фестивалю за достойну оцінку нашої роботи. Ми довго і наполегливо йшли до цієї нагороди».

 Романов Андрій (головний режисер Запорізького муніципального театру танцю)